На численні прохання читачів «НК», які стривожені інформацією щодо можливого припинення діяльності Чернігівської ЦРЛ, започатковує рубрику, де можна висловити своє бачення ситуації.

Катерина ПОЛКОВНІЧЕНКО: «Ніде сільському жителю не нададуть допомогу так, як у нашій ЦРЛ»

Катерина ПОЛКОВНІЧЕНКО, у минулому – лікарка-педіатриня, заступниця головного лікарня, працювала за фахом із 1979 року:

– Колись мій покійний чоловік, Олександр Петрович Полковніченко, напівжартома казав, що Чернігів розташований на території Чернігівського району. Тепер же таке розташування змушує людей хвилюватися.

Я починала працювати у Михайло-Коцюбинській районній лікарні, коли її закрили, я плакала. Згадалося, як її будували, скільки сил доклали, щоб створити заклад. Тепер подібні відчуття щодо Чернігівської ЦРЛ. Скажу так: ніде сільському жителю не нададуть допомогу так, як у нашій ЦРЛ. Там зібралися чудові спеціалісти й спеціалістки, фахові керівники. По допомогу їдуть не лише з Чернігівського, а з усіх районів області, зокрема, північної. Лікується там і чимало чернігівців.

Читала в газеті, що надіслали звернення до вищих посадовців країни з проханням внеси зміни в законодавство, щоб районні лікарні могли існувати. Я без вагань також підписала б таке звернення. Сподіваюся, що лікарня таки залишиться працювати.

Михайло КУБРАК, ексголова Чернігівської районної ради, депутат Чернігівської районної ради багатьох скликань:

– Не розумію постанови Кабміну, що у районах не може бути комунальної власності. Чернігівська міська рада, на мою думку, однозначно захоче узяти на баланс Чернігівську центральну районну лікарню. Але з однією метою: це впорядкована територія, з усіма комунікаціями, тому корпуси знесуть, територію використають на свій розсуд. Можливим виходом із ситуації могло б бути міжмуніципальне співробітництво між ОТГ, на балансі однієї з яких перебувала ЦРЛ. Але громади не мають такої можливості. Тому дуже й дуже складне положення. Якщо вже в Чернігові об’єднують лікарні, то доля нашої очевидна. Й це спричинить незручності для сільських жителів, особливо відділених сіл і селищ. Жителі приміських будуть їздити в місто, а з дальніх навряд.

А загалом жодна реформа не принесла довгоочікуваних покращень. Ні поліцейська, ні поштова, ні пенсійна, ні медична.

З тих звернень до вищих інстанцій результату не буде. Тому, повторюся, ситуація дуже й дуже складна.

Микола ЩЕРБИНА, голова первинної ветеранської організації села Старий Білоус Новобілоуської ОГТ написав вірш «Не здамося!».

Є лікарня в нас районна,

Її кожен знає,

Лікуватися туди

Багато люду приїжджає.

 

Тут найкращі лікарі,

Чесно всі працюють,

Від усіх страшних недуг

Нас вони лікують.

 

І обідати покличуть,

Смачно нагодують,

Ще й вечерю подадуть,

Бо людей цінують.

 

Пенсіонерів теж лікують,

Це почесні люди,

У далекі ті часи

Працювали всюди.

 

Я спасибі всім скажу,

Є за що сказати,

Бо уміння у вас ж

Людей лікувати.

 

Та лікарню нашу, кажуть,

Можуть і закрити,

Мовляв, коштів в них нема,

Нічим більш платити.

 

Схаменіться, паничі,

Людей пожалійте,

І робити таке зло

Ніколи не смійте!

 

А якщо лікарню нашу

Почнуть закривати,

Всі поїдемо на Київ,

Правду-матінку шукати!